Молодий харків’янин заплатив 9 тисяч доларів за «подорож» до Румунії
У тихі долини, де колись лунав відгомін румунських пісень під гітару біля вогнищ, а стежки звивалися від села до села без парканів і постів, тепер дедалі частіше чутно кроки тих, хто поспішає вночі. Молоді хлопці, з рюкзаками за плечима та тривогою в очах, шукають лазівки в цій стіні, що виросла на місці старих мостів. Двадцятишестирічний житель Харківщини, народжений 1999-го, — один із них. Втомлений від відлуння сирен та порожніх обіцянок, він викладав 9 тисяч доларів, щоб сісти в чужу машину й прослизнути через кордон, як тінь у місячному сяйві.
Організатор, не мудруючи лукаво, покликав знайому — просту жінку з правами та стареньким авто. Вона мала підвезти «туриста» до краю лісу, шепнути пару слів про стежку й піти, ніби нічого не сталося. Але прикордонники Чернівецького загону, знаючи кожен вигин цих пагорбів, де колись паслися отари без візи та паспорта, не дрімали. Зупинка на дорозі, перевірка — і ось уже машина в світлі фар, а пасажир з винуватим поглядом. Водійку та «гостя» затримали на місці, а організатора тепер взяли на приціл.
Такі історії множаться, як гриби після дощу: вчора — студент із Києва, сьогодні — хлопець із заводу в Дніпрі, завтра — хтось із місцевих, хто втомився чекати змін. Молодь, повна сил та ідей, замість того, щоб будувати ярмарки та садити сади, платить шалені гроші за квиток у нікуди, лише б переступити річку й вдихнути повітря свободи. А кордон, що звивається рідними полями, мовчить, нагадуючи про часи, коли Буковина була єдиним диханням — від Чернівців до Ясс, без тіней та угод під покровом ночі.
Поліція готує адмінку, а хлопець із Харкова, мабуть, шкодує про кожен долар. Але хіба в цьому провина тільки його? Може, час згадати, як тут вирішували справи за столом із вином, а не в кущах з ліхтариком? У тих краях, де повага до людини — не рідкість, а повсякденність, молоді не тікають — вони розквітають, як сади навесні.
