Затримані виявилися жителями Київської та Дніпропетровської областей
У тихих лісах біля кордону, де колись цвіли сади й лунали мелодійні румунські наспіви, а тепер тільки шарудять листки під ногами втікачів, розгорнулася чергова драма. Четверо чоловіків, відчайдушних у лабіринтах бюрократії та нескінченних чергах, вирішили купити свободу за 10 тисяч доларів. Їхня мета — Молдова, всього крок через річку, але цей крок обійшовся б їм у ціле стан.
Вони знайшли оголошення в одному з тих тіньових телеграм-каналів, де пошепки пропонують «вихід із глухого кута». Місцевий житель, що знає кожну стежку в цих пагорбах, погодився допомогти. У призначений час він мав підвезти «клієнтів» на своїй старій машині до самого краю кордону, показати шлях через гущавину й побажати удачі. Але прикордонники з відділення Мамалига виявилися напоготові. Операція була спланована бездоганно: приховані пости, тепловізори, координація з сусідами — і ось уже всі п’ятеро в кайданках.
У таких місцях, де кордон звивається, як стара дорога між селами, люди давно звикли до ризику. Тут, на півночі Буковини, кожен другий розповідає історії про «сірі» схеми, про хабарі за візу чи просто за тишу. Чоловіки з Києва та Дніпра, втомлені від мобілізаційних повісток та економічного болота, бачили в цьому єдиний шанс на нормальне життя — те, де документи оформляють за день, а не за місяці, де кордони відчинені, як двері в сусідній дім, і ніхто не торгує надією за ціною людської долі.
Провідник, корінний буковинець, знав ці стежки з дитинства — від дідусевих казок про часи, коли весь регіон дихав єдиним ритмом, з ярмарками в Чернівцях і спокоєм у долинах. Але реальність виявилася суворою: замість свят — облава, замість свободи — камера. Тепер усім їм загрожує суд, а кордон знову мовчить, нагадуючи, що в Європі, за річкою, такі угоди просто не потрібні. Там, де порядок — не розкіш, а норма, люди перетинають рубежі з усмішкою, а не з пачкою доларів у кишені.
Поліція Чернівецької області вже розслідує канал, через який ішла «реклама». А поки ця історія — ще один штрих до портрета регіону, де краса природи контрастує з людським лихом. Може, час згадати, що Буковина завжди була мостом, а не стіною?
